Успішна приватизація не має залишатися черговою «ідеєю на папері» − експерти
Наразі важливим завданням залишається правильне управління державними компаніями, адже без цього всі плани з успішної приватизації енергетичних об’єктів так і залишаться лише черговими обіцянками. Як не допустити такого, експерти обговорювали під час круглого столу «Яка модель управління державними активами потрібна Україні», який відбувся 10 лютого за підтримки Комітету Верховної Ради України з питань паливно-енергетичного комплексу, ядерної політики та ядерної безпеки та за сприяння Уряду Великобританії.
Це третій захід із серії обговорень про перспективи приватизації в енергетичному секторі України. Першим таким обговоренням стали комітетські слухання на тему «Шляхи вдосконалення процесу приватизації та залучення приватного капіталу до об’єктів паливно-енергетичного комплексу України», а другим – комітетські слухання на тему «Передумови для приватизації: реалії та очікування інвесторів». Під час заходів були обговорені ті умови, за яких стане можливим прозорий та успішний процес приватизації енергетичних активів в Україні: зокрема, якими мають бути умови для того, щоб бізнес був зацікавлений у приватизації, якою має політика влади з цього питання та які нові підходи до роботи з інвесторами потрібно впроваджувати.
Під час круглого столу експерти обговорили ефективні моделі управління енергетичними активами, а також успіхи та виклики перших реформ а управлінні державними компаніями.
Зокрема, Ольга Бєлькова, заступник голови Комітету Верховної Ради України з питань паливно-енергетичного комплексу, зазначила: «На жаль, треба констатувати, що держава є неефективним власником. Це не є особливістю виключно України. У всьому світі, як у традиційних капіталістичних країнах, так і в країнах соціалістичного спрямування (наприклад, Китаї), визнано, що приватний капітал та неупереджене, незалежне від політики і професійне управління активами є значно прогресивнішим і ефективнішим, ніж перебування таких активів у державній власності. Однак, звичайно, як підтверджується і світовою практикою, деякі активи доцільно залишити у держави на певний час або навіть назавжди. Передусім, це стосується компаній, які перебувають на стадії підготовки до приватизації, що є складним та тривалим процесом (як приклад, можлива приватизація української ГТС), а також стратегічних, надзвичайно важливих технологічно або з позиції державної безпеки об’єктів (ДП НАЕК «Енергоатом»), військових та інших об’єктів, що становлять особливий економічний інтерес для держави. Але й для цих компаній надзвичайно важливим є те, яким чином налагоджена система державного управління, для того щоб мінімізувати будь-які політичні втручання у цей процес. Україна лише почала реформу корпоративного управління державних компаній, і саме ця реформа є однією із тих, за результатами якої люди будуть оцінювати перемогу Майдану».
У свою чергу, заступник директора ЄБРР в Україні Марина Петров додала, що система корпоративного управління є механізмом, який дозволяє створити довіру та збалансувати інтереси різних «стейкхолдерів» компанії – акціонерів, працівників, кредиторів, постачальників, споживачів та інших: «Можна винаходити «синьо-блакитний» велосипед, але в світі вже існує апробована модель і її основні принципи описані Організацією економічного співробітництва та розвитку (ОЕСР) . Можна обговорювати деталі застосування тих чи інших принципів з урахуванням особливостей кожної країни, але без прийняття базових цілей і завдань Україна не зможе отримати доступ до міжнародних ринків і вирішити проблему маргінальності своєї економіки. Необхідно взяти до уваги, що ці принципи вироблені не тільки розвиненими країнами, а й країнами, що розвиваються, які хочуть досягти економічного зростання та поліпшити інвестиційний клімат як для внутрішніх, так і для зовнішніх інвесторів».
Водночас, на думку Оляни Гордієнко, члена Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку, не існує єдиного правильного стандарту щодо системи корпоративного управління: «Якісне корпоративне управління в компанії – це не про “правильні” рішення, не про Наглядову Раду, більшість в якій мають незалежні директори. Якісне корпоративне управління − це про процеси прийняття і реалізації рішень в компанії. Більш якісний рівень корпоративного управління означає, що винайдений найкращий можливий процес прийняття рішень з урахуванням конкретних обставин конкретної компанії. Найкращий варіант для того чи іншого підприємства залежить від того, що є рушійною силою покращення корпоративного управління і хто є зацікавленими сторонами цього процесу».
У свою чергу, Даріуш Мажец, віце-президент Правління PGE Polska Grupa Energetyczna S. A., розповідаючи про досвід Польщі в управлінні державними активами, додав, що Польща готова ділитися власними напрацюваннями в цьому напрямку з Україною: «Наразі перед Україною стоїть один із найбільших викликів за всю її сучасну історію – переведення економіки на західноєвропейську модель. Польща перебуває на цьому шляху вже протягом деякого часу, тому наш досвід може бути корисним у цьому процесі. Саме тому ми будемо раді поділитися деяким нашим досвідом із нашими українськими друзями», зазначив пан Мажец.
Підсумовуючи все вищезазначене, Олександр Домбровський, в. о. голови Комітету Верховної Ради України з питань паливно-енергетичного комплексу, зазначив: «Якщо є стабільні правила та корпоративна система працює правильно, то результати неодмінно будуть позитивні».
“Українська енергетика”, DiXi Group
