“Газовий фронт” російської агресії: відповідь ЄС та наслідки для України
Поставки Росією енергоносіїв в ЄС завжди мали значний політичний підтекст, проте цей факт часто ігнорувався країнами-членами. Виходячи з міркувань, що “Газпром” – суто комерційний гравець на ринку ЄС, держави-члени нарощували залежність від поставок російського газу. В 2010-2015 роках частка Росії в імпорті ЄС складала 30-37%, в той час у як наступні роки вона зросла до 40-46%. Саме тому, коли агресія росії проти України змусила європейські країни відмовитись від поставок агресора, вони виявились до цього не готовими. Така неспроможність контрастує з тим фактом, що ЄС має досить розвинену нормативну та інституційну базу в сфері безпеки постачання газу. Наявні інститути (Gas Coordination Group, risk groups) та плани дій (preventive action та emergency plans) створювались та вдосконалювались саме для передбачення надзвичайних ситуацій у постачанні газу: несподіваних скачків попиту, переривань в імпорті.
Проте у всіх цих зусиллях ЄС виходив з ризиків радше технологічного та інфраструктурного характеру. Водночас, ризики геополітичні ігнорувались. До прикладу, в моделюванні ENTSOG, на основі якого здійснювалось відповідне планування держав-членів, припускались загрози припинення постачання газу за одним з маршрутів постачання газу з росії, а не за всіма одразу, що було б логічним, якби геополітичні ризики розглядались серйозно. Підміна диверсифікації джерел постачання газу диверсифікацією маршрутів також маскувала “російську загрозу”.
Як наслідок, зараз ЄС шукає оптимальні шляхи оперативної заміни більш ніж 40% власного імпорту газу. Ця стратегічна ціль змін вже призводить до змін в регулюванні ЄС в сфері безпеки постачання “блакитного палива”.
8 березня Європейська Комісія опублікувала комюніке RePowerEU, яке містить низку заходів спрямованих на скорочення залежності від російських енергоносіїв. Як альтернатива російському газу пропонується, серед іншого, нарощування імпорту скрапленого газу, інтенсивніше виробництво відновлюваних видів палива, зокрема біометану, а також розгортання додаткових потужностей ВДЕ для заміни газової генерації.
Для України такі плани ЄС означають радикальне скорочення, якщо не припинення транзиту через нашу ГТС, що значно обмежить можливість для фізичного імпорту “блакитного палива”, який стає важливішим в умовах скорочення опцій для віртуального реверсу. Для диверсифікації зовнішніх джерел постачання газу доцільно розвивати газотранспортний коридор “Південь-Північ”, що дало б можливість Україні отримувати скраплений природний газ із європейських терміналів.
Інша новела в сфері безпеки постачання природного газу – проект змін до Регламентів 1938/2017 та 715/2009. Документ передбачає зобов’язання щодо наповнення державами-членами власних сховищ на 80% у 2022 році та на 90% у наступні роки. Керуючись власними інтересами накопичення запасів на опалювальний сезон, ЄС водночас суттєво підважив стимули для використання сховищ в третіх країнах, головним чином в Україні. Такі зміни можуть перешкодити намаганням України активно пропонувати свої сховища потужністю 30 млрд куб. м європейським клієнтам.
Серед документів, які можуть дати розуміння, як країни ЄС заповнюватимуть свої сховища – Summer Supply Outlook, підготовлений ENTSOG. В публікації моделюється сезон закачування природного газу за різних ринкових та інфраструктурних умов, зокрема припускається і повне припинення постачання російського “блакитного палива”. Головний висновок для України – імпорт газу з ЄС буде значно ускладнений за обмежених постачань з росії. По суті можливість стабільного імпорту з ЄС залишається у випадку продовження поставок природного газу з росії в ЄС.Тому активне просування газового ембарго проти росії має поєднуватись з чітким розумінням, яким чином Україна має отримати газ для власних потреб.
Пом’якшити негативні наслідки російського газового шантажу покликана інша ініціатива ЄС – спільна платформа для закупівлі природного газу. Поки що механізм знаходиться в розробці, проте вже відомо, що він включатиме об’єднання попиту (demand pooling), та спільні заходи країн-членів для досягнення відповідних комерційних домовленостей з найбільшими постачальниками скрапленого природного газу. З ремарок єврокомісара з питань енергетики Кадрі Сімсон випливає, що доступ до платформи матиме і Україна, тому важливо і надалі слідкувати за розгортанням цієї ініціативи. Це буде ще одним шансом накопичити Україні достатній ресурс газу для власних потреб.
Андрій Урста
