Головна дискусія точилася між Міністром енергетики і вугільної промисловості Володимиром Демчишиним та головою правління Нафтогазу Андрієм Коболєвим, хоча свої зауваження змогли висловити представники МВФ, ЄБРР, Директор Секретаріату Енергетичного Співтовариства Янез Копач та громадські експерти, зокрема Президент DiXi Group Олена Павленко. Очікувано, Володимир Демчишин наполягав на якомога повнішому розділенню господарської діяльності НАКа у найбільш радикальній моделі – передання різних бізнесів і компаній до окремих інших осіб, а саме до Міністерства економічного розвитку та торгівлі та частково до власного відомства (“ownership unbundling”), в той час як Андрій Коболєв наводив докази про необхідність обережного підходу до відділення і агітував за функціональну модель відділення (“ISO” або “independent system operator”), за якою в Нафтогаза, хоч і у значно обмеженому обсязі, залишиться певний контроль над газотранспортною системою та режимом її функціонування. Натомість, за словами пана Коболєва, реформа корпоративного управління призведе до значного підвищення вартості активів ПЕК, а подальша приватизація певних з них європейськими інвесторами підвищить довіру наших європейських партнерів до бізнесу та Уряду України.
Більше детально, модель Міненерго передбачає передачу усіх реальних активів, якими наразі розпоряджається НАК, до новоствореного державного холдингу під головним контролем Мінекономрозвитку, при чому у відомстві пана Демчишина має залишитися контроль над оператором транспортної системи (наразі це дочірня компанія Нафтогазу Укртрансгаз), а діяльність самого теперішнього монополіста зведеться до функцій трейдера. На противагу такій концепції, позиція НАКа, яку пан Коболєв охарактеризував як “вертикальне розділення”, пропонує чітке відділення функцій з транспортування газу від інших бізнесів компанії, але збереження існуючого на зараз порядку володіння уставним капіталом Укртрансгазу. На додачу, була оголошена ідея про відділення ПСГ від загальної системи транспортування газу, яку Міністр енергетики прокоментував як таку, що одночасно знищить вартість сховищ і зменшить вартість ГТС. Загалом, і про це напочатку своєї доповіді прямо зазначив Андрій Коболєв, у моделюванні розділення, який, до речі, усі учасники дискусії одноголосно вважають необхідним і давно назрілим, НАК “Нафтогаз України” керується, як і будь-яка інша комерційна компанія, міркуваннями збільшення капіталізації, що у випадку компанії у державній власності, беззаперечно, є позитивним підходом, адже в теорії збільшить надходження до державного бюджету.
Водночас, не можна не погодитися з модераторкою дискусії пані Бєлькова, що, коли мова йде про виконання Україною своїх зобов’язань за Угодою про асоціацію з ЄС та за Угодою про створення Енергетичного Співтовариства, в першу чергу треба зважати на відповідність моделі та результатів такого розділення вимогам Третього енергетичного пакету, а саме – створення конкурентного ринку газу та лібералізації газової сфери. І хоча в теорії відповідні Директиви ЄС передбачають певну дискрецію уряду щодо вибора конкретної моделі – функціонального або майнового розділення – обидві з яких є однаково прийнятними, в остаточному виборі моделі позицію монополіста, хоч і зроблену з найкращих міркувань, треба сприймати дуже обережно. А визначатися з моделлю необхідно, як кажуть “ще вчора”.
