Україна володіє значним мінерально-сировинним та промисловим потенціалом, який є одним із ключових чинників економічного розвитку держави та її інтеграції до європейських і світових ланцюгів постачання критичної сировини. Водночас сучасні умови розвитку видобувних проєктів свідчать про зміну підходів: поряд із забезпеченням економічної ефективності дедалі більшого значення набувають екологічна відповідальність, соціальна взаємодія з громадами та належне корпоративне управління.
Саме тому концепція сталого видобутку, в основі якої лежить врахування ESG-критеріїв, стала одним із базових принципів розвитку гірничодобувної промисловості у країнах ЄС, США та інших державах із розвиненим видобувним сектором. При цьому міжнародний досвід свідчить, що сталий видобуток не обмежується дотриманням формальних регуляторних вимог: важливою умовою довгострокової життєздатності проєктів стає формування та підтримання «соціальної ліцензії» – поняття, яке відображає рівень довіри й суспільного прийняття діяльності з боку місцевих громад та інших заінтересованих сторін.
У дослідженні проаналізовано міжнародні підходи до впровадження принципів сталого видобутку, зокрема стандарти GRI, VSME, ICMM, IRMA, TSM, ІПВГ, Керівні принципи ОЕСР для відповідального ведення бізнесу, а також вимоги права ЄС, сформовані через положення CSRD, стандартів звітності зі сталого розвитку (ESRS) та CRMA. Аналіз свідчить, що сучасна модель управління видобувною галуззю базується на комплексному врахуванні екологічних, соціальних та управлінських (ESG) аспектів діяльності підприємств, прозорості прийняття рішень, ефективній взаємодії з громадами та забезпеченні сталості самих ланцюгів постачання. Водночас ESG у міжнародній практиці дедалі більше розглядається не лише як система звітності, а як інструмент управління ризиками, тоді як «соціальна ліцензія» – як практичний показник суспільної легітимності та важливий чинник операційної стабільності видобувних проєктів.
Дослідження показало, що в Україні вже сформовано нормативне підґрунтя для переходу до європейської моделі сталого розвитку. Схвалено Стратегію розвитку галузей промисловості на основі корисних копалин та компонентів стратегічного та критичного значення на період до 2056 року, що передбачає запровадження звітності зі сталого розвитку, розроблено законодавчі зміни щодо імплементації вимог CSRD та ESRS, триває робота над запровадженням Таксономії сталих видів економічної діяльності ЄС. Важливими досягненнями на цьому шляху є законодавче закріплення механізмів розподілу частини рентної плати на користь місцевих бюджетів. Не менш значущим кроком є практичне впровадження міжнародного стандарту Ініціативи прозорості видобувних галузей (ІПВГ), який забезпечив відкритість інформації про платежі компаній, рух коштів та управління природними ресурсами, посиливши підзвітність держави і бізнесу. Додатково було модернізовано принципи управління державним майном, удосконалено корпоративне управління державних підприємств та посилено вимоги до прозорості їхньої діяльності.
Разом із тим, чинна нормативна рамка у сфері надрокористування ще не забезпечує комплексної інтеграції ESG-принципів у публічну політику в галузі, а вимоги щодо сталого розвитку залишаються фрагментарними. Застосування сучасних стандартів та підходів до ESG-звітності українськими компаніями поки що має переважно добровільний характер, однак її поширення поступово зростає під впливом процесу переговорів про набуття членства в ЄС, вимог міжнародних фінансових установ, інвесторів і партнерів.
Для підприємств видобувної галузі така активність поступово стає не лише інструментом розкриття інформації, а й складовою системи корпоративного управління та управління ризиками. Великі компанії уже керуються такими стандартами та рекомендаціями, як GRI, SASB, Керівні принципи ОЕСР, а окремі – розпочали підготовку до застосування ESRS. Звітність зі сталого розвитку містить відомості про вплив на довкілля, скорочення викидів парникових газів, ефективність використання природних ресурсів, охорону праці, взаємодію з місцевими громадами, дотримання прав людини, антикорупційну політику, корпоративне управління та прозорість прийняття рішень. Такі практики сприяють підвищенню довіри з боку інвесторів, кредиторів і міжнародних партнерів, а також полегшують доступ до фінансування.
Водночас сама ESG-звітність не може замінити реальної взаємодії з громадами: для забезпечення «соціальної ліцензії» необхідні системні консультації, прозоре обговорення екологічних і соціальних ризиків, участь громад у визначенні пріоритетів розвитку територій та відчутний розподіл економічних вигод від реалізації проєктів. Компанії також можуть використовувати інструменти оцінювання соціальної та екологічної відповідальності, такі як SA8000 та EcoVadis. Такі рішення дозволяють структурувати, оцінювати й підтверджувати ESG-дані, проте вони лише доповнюють, а не замінюють безпосередній діалог із зовнішніми стейкхолдерами. Цей процес має супроводжуватися розвитком професійних компетенцій, методичних підходів і систем збору та верифікації ESG-даних, зокрема з урахуванням принципу подвійної суттєвості.
При цьому Україні доцільно синхронізувати власну систему ESG-регулювання не лише з чинними, а й з оновленими підходами ЄС, поєднуючи високі стандарти сталості з пропорційністю вимог та спроможністю підприємств їх виконувати. Саме такий підхід сьогодні реалізується і в ЄС: у межах законодавчого пакета Omnibus I Єврокомісія запропонувала спростити вимоги до корпоративної звітності зі сталого розвитку, скоротити обсяг обов’язкових показників, зменшити кількість підприємств, на які поширюються вимоги CSRD, а також обмежити звітні обов’язки для малих і середніх
підприємств.
З огляду на це при формуванні національної моделі ESG-регулювання Україні доцільно враховувати не лише чинні вимоги європейського законодавства, а й сучасні тенденції його розвитку. Особливе значення для видобувної галузі має формування системи, у якій екологічна та соціальна відповідальність, прозорість і належне управління розглядаються не як додаткові вимоги до бізнесу, а як умови довгострокової економічної життєздатності проєктів та їхньої суспільної легітимності.
Підсумовуючи, Україна має перейти від фрагментарного застосування ESG до комплексної моделі сталого управління видобувним сектором, у тому числі у секторі критичної сировини. Це має передбачати інтеграцію ESG-критеріїв не лише у систему корпоративної звітності, а й у процедури надання спеціальних дозволів, програми робіт надрокористувачів, оцінювання публічних інвестиційних проєктів та управління державними підприємствами. Важливим елементом є двосторонній контроль ланцюгів постачання: надрокористувачі мають відповідати вимогам належної обачності міжнародних корпорацій-покупців сировини та одночасно впроваджувати аналогічний моніторинг власних постачальників і підрядників. Для сталого розвитку галузі необхідна не лише імплементація горизонтальних вимог ЄС, а й галузевих положень (зокрема, вимог CRMA).