Довгострокові шляхи декарбонізації електроенергетичного сектору України
Внаслідок руйнувань, спричинених війною, український електроенергетичний сектор стикається з численними викликами: відновлення пошкоджених мереж і генеруючих потужностей і, водночас, задоволення поточних та майбутніх очікуваних потреб в
електроенергії, які зростатимуть з відновленням економіки країни. У той же час Україна планує декарбонізувати свій електроенергетичний сектор не пізніше 2050 року, а всю економіку – до 2060 року. Таким чином, міркування щодо декарбонізації накладаються на виклики, пов’язані з війною та відновленням. Цей звіт має на меті допомогти у плануванні такого енергетичного переходу, оскільки містить аналіз довгострокових сценаріїв декарбонізації електроенергетики України за допом огою кількісних моделей.
У звіті оцінюється можливість створення електроенергетичної системи з нетто нульовими викидами до 2050 року з урахуванням супровідних витрат за двома сценаріями нетто нульових викидів з різними технологічними портфелями.
Питання, на які ми намагаємося знайти відповідь у цьому звіті:
- Які наслідки інтеграції України в електроенергетичний ринок ЄС?
- Як має змінитися структура виробництва електроенергії для декарбонізації електроенергетичного сектору України до 2050 року, виходячи із загальної мети декарбонізації України до 2060 року? Зокрема:
· Яка майбутня роль атомної енергетики? Чи потрібні Україні нові атомні електростанції?
· Скільки потрібно вугільних електростанцій, щоб надійно задовольнити попит на електроенергію в найближчі зимові періоди? Чи можливе закриття вугільних електростанцій до 2035 року?
· Яким є оптимальний портфель технологій відновлюваної енергетики та її географічний розподіл? - Як забезпечити необхідну гнучкість енергосистеми і яка роль газових електростанцій?
- Яким буде вплив запровадження схеми торгівлі викидами ЄС – СТВ (або аналогічної системи) на виробництво електроенергії та торгівлю нею в Україні? Як вплине застосування механізму прикордонного вуглецевого коригування (CBAM)?
Декарбонізація електроенергетичного сектору України має багато переваг. Завдяки зниженню вартості виробництва електроенергії на вітрових і сонячних електростанціях цей перехід стає більш економічно доступним. Переваги кращої стійкості та безпеки постачання авдяки розподіленим джерелам енергії стали особливо помітними під час війни. А перспектива європейської інтеграції робить вирішення проблеми викидів електростанцій, що працюють на викопному паливі, ще більш актуальним.
Результати оцінювання показують, що декарбонізація української електроенергетики до 2050 року можлива як з технічної, так і з економічної точки зору. Попит на електроенергію задовольняється в обох сценаріях у всі змодельовані роки. В системі буде
достатньо гнучкої генерації для забезпечення необхідних резервних потужностей, навіть за умов попиту, який, як очікується, через значну електрифікацію та секторальну взаємодію зросте майже втричі порівняно з поточним рівнем.
