“Зелені тарифи” та навантаження на ринок електроенергії
Розвиток відновлювальної енергетики є сучасним стійким трендом, який визначатиме напрям розвитку глобальної енергетики у найближчі десятиліття. При цьому найбільш бурхливо потужності ВДЕ розвиваються в країнах ЄС з високим рівнем добробуту, де суспільство готово підтримати цей напрям не лише ідейно, а й економічно через сплату тарифів. Якщо на початкових етапах рівень державної підтримки, запровадження різного роду стимулюючих економічних механізмів, зокрема “зелених” тарифів, був досить високим, то нині спостерігається тренд на його скорочення. Це пояснюється дією двох основних факторів – з одного боку, поступовим наростанням суспільного невдоволення вищими тарифами на електроенергію (досвід Німеччини, Іспанії, країн Східної Європи), а з іншого – стрімким здешевленням самих технологій ВДЕ.
В Україні ж діючий механізм “зеленого” тарифу та обов’язкового викупу всієї електроенергії, виробленої з використанням ВДЕ, закріплено на законодавчому рівні. І хоча у Законі України “Про ринок електричної енергії” передбачений графік поступового скорочення рівня тарифу для різних видів ВДЕ залежно від терміну їхнього уведення в експлуатацію, вже зараз країна зіштовхнулась з двома серйозними дисбалансами, викликаними бурхливим розвитком ВДЕ – фінансовим (покриття витрат на закупівлю “зеленої” електроенергії) та технічним (балансування в енергосистемі). На сьогодні це є серйозним викликом для влади, особливо враховуючи прогнози по збільшенню встановлених потужностей ВДЕ у 2020 році з нинішніх 5,8 ГВт до близько 8 ГВт, що за прогнозом Мінекоенерго потягне за собою зростання витрат на покриття “зеленого” тарифу орієнтовно з 28 млрд грн у 2019 році до 45 млрд грн у 2020 році. Відповідно очікується, що у наступному році дефіцит коштів на оплату електроенергії виробникам з ВДЕ може сягнути 13-14 млрд грн. І зараз саме час чесно відповісти на питання: “Енергетика для економіки та суспільства, чи навпаки?”.
Необхідність пошуку шляхів для забезпечення довгострокового “енергетичного переходу” України не викликає сумнівів, особливо враховуючи низьку ефективність та рівень зносу виробничих потужностей традиційної енергетики, передусім теплової генерації. Разом з тим треба враховувати економічні реалії та забезпечити цей перехід не лише екологічно, а й економічно дружнім шляхом.
Очевидно, що різко змінювати умови роботи ВДЕ в односторонньому порядку (з боку держави) не можна. Це матиме репутаційні ризики для країни, зниження кредитно-інвестиційних рейтингів, напруження у відносинах з міжнародними партнерами та інвесторами. Але однозначно зараз потрібен відкритий і конструктивний діалог влади і гравців ринку, інвесторів для пошуку прийнятного компромісу щодо ринково-економічних умов роботи “зеленої” енергетики.
Богдан Серебренніков
Менеджер з організації консультативних послуг в сфері аналітичної діяльності
