DiXi Group Logo
en
logo
13.11.2020

Фонд декарбонізації може стати потужним інструментом, проте все залежить від наповнення

У листопаді 2020 року Міністерство енергетики виступило з ініціативою створити Фонд декарбонізації за підтримки Українсько-Данського енергетичного центру та Держенергоефективності. Передбачається, що Фонд підтримуватиме проекти у напрямках модернізації генеруючих підприємств і тепломереж, а також переробки побутових відходів, громадського та особистого електротранспорту, біоенергетики та інших напрямків. Основним джерелом надходжень до Фонду має стати частина податку на викиди двоокису вуглецю. Також, 9 листопада до Верховної Ради було подано законопроєкт №4347 про створення та наповнення державного фонду декарбонізації.

У цілому пропозиція Міненерго за своєю суттю є кроком у вірному напрямку, адже фактично має на меті витрачати плату за викиди парникових газів цільовим чином – на скорочення викидів цих же парникових газів, таким чином виконуючи стимулюючу роль у переході до “зеленої” економіки. Раніше податок на викиди СО2 потрапляв у загальний фонд державного бюджету і “розмивався” у ньому, оскільки не мав цільового призначення. Тепер пропонується створити для Фонду окрему статтю у бюджеті та віддати його під адміністрування Держенергоефективності. Прагнення держави уникнути створення нових інституцій та додаткових адміністративних витрат також є позитивним. Проте такі наміри, як і деякі інші плани Міненерго стосовно фонду, можуть не передбачати можливі “підводні камені”.

Основним питанням є майбутній обсяг Фонду – тобто достатність коштів для реалізації суттєвої кількості проєктів у семи запланованих напрямках. Так, під регулювання про вуглецевий податок підпадають лише ті підприємства, викиди яких вищі за 500 тонн на рік, а у 2018 році було введено правку, що позбавляє забруднювачів необхідності платити за перші 500 тонн, навіть якщо їх викиди перевищують цей поріг. Таким чином, якщо підприємство виробляє 501 тонну вуглекислого газу, воно платитиме податок тільки за одну. Загалом надходження до бюджету від податку на діоксид вуглецю не є великою сумою. Так, законопроект №4347 передбачає, що у 2021 році держбюджет отримає близько 2,7 млрд грн екологічного податку за викиди.

Окрім того, законопроектом планується, що лише 50% цих коштів буде направлятись до Фонду. Такий обсяг є критично низьким для спричинення будь-яких системних зрушень у напрямку декарбонізації економіки. До прикладу, одним з напрямків витрат Фонду буде підтримка екомодернізації генеруючих підприємств. Фонд міг би зіграти важливу роль для втілення Національного плану скорочення викидів від великих спалювальних установок (НПСВ), проте необхідний обсяг капітальних інвестицій задля реалізації вимог плану може сягнути 4,13 млрд євро до 2034 року. Тобто напрямок екомодернізації генеруючих установок потребує великих затрат. Якщо ж розподілити 1,35 млрд грн між сімома проектними напрямками, цього буде достатньо лише для невеликих точкових проектів.

Підвищити обсяг фінансового наповнення Фонду можна, по-перше, спрямувавши всі надходження від вуглецевого податку до нього, а по-друге, піднявши ставку самого податку. Наразі податок складає 10 грн (0,3 євроценти) за тонну викидів, що є одним з найнижчих рівнів оподаткування СО2 в Європі та поступається лише Польщі. До прикладу, у Латвії податок становить близько 9 євро за тонну, в Іспанії – 14, а загалом у європейських країнах перевищує 20 євро за тонну. Якщо законопроект №4347 буде прийнято, ставка підвищиться до 30 грн за тонну. Втім, для створення дієвих стимулів до скорочення викидів парникових газів Україна має підняти ставки податку хоча б до рівня 2-3 євро/т, що можна зробити поетапно протягом 3-5 років.

Це також створило би більше простору для інвестиційної діяльності та субсидування кліматичних проектів за рахунок фонду. Адже однією з його цілей є зменшення вуглецеємності української продукції та уникнення необхідності сплачувати вуглецевий збір на імпорт, який ЄС може запровадити вже у 2021 році. З одним мільярдом гривень Україні буде важко суттєво знизити вуглецевий вміст експорту до країн Європи, тому що у цьому напрямі мова йде про набагато вищі суми.

Іншим питанням є адміністрування фонду Державним агентством з енергоефективності. З одного боку, це позбавить державу необхідності створювати нові структури, витрачаючи на це фінансові ресурси і час. У той же час, різноманіття напрямків майбутніх проектів, які підтримуватиме фонд, вимагає компетенцій відповідних спеціалістів, технічної експертизи та розуміння специфіки інвестування у певну сферу. Цілком можливо, що наразі у Держенергоефективності немає всіх необхідних фахівців, тому якщо дана установа все ж буде відповідальна за роботу Фонду, їй необхідно буде забезпечити технічну підтримку.

Отже, створення Фонду декарбонізації є правильною ініціативою, дію якої на практиці перевірила не одна європейська країна. Підтримка “зеленого” переходу за рахунок податку на викиди надсилатиме ринку вірні сигнали – забруднювач платить, розвиток сталих та низьковуглецевих проектів отримує підтримку. Однак, для досягнення відчутного ефекту з декарбонізації економіки державі необхідно буде враховувати деякі важливі моменти до запровадження ініціативи або ж розширити масштаб її діяльності згодом.

 

Наші платформи

https://ksep.energy/

Незалежний центр підвищення кваліфікації у сфері енергетики

http://ua-energy.org/

Інформаційно-аналітичний ресурс є унікальною платформою для інформування та обговорення основних подій української та міжнародної енергетики.

http://eiti.org.ua/

Національний сайт Ініціативи прозорості видобувних галузей в Україні

Наші платформи

https://ksep.energy/

Незалежний центр підвищення кваліфікації у сфері енергетики

http://ua-energy.org/

Інформаційно-аналітичний ресурс є унікальною платформою для інформування та обговорення основних подій української та міжнародної енергетики.

http://eiti.org.ua/

Національний сайт Ініціативи прозорості видобувних галузей в Україні